На момент початку рятівних робіт Вежа Мурована перебувала в аварійному стані через роки занедбаності та руйнівний вплив природи. Стіни княжого донжона вкривали глибокі тріщини, а масивні контрфорси, що тримали споруду на схилі Замкової гори, поступово осипалися й втрачали опорну здатність. Відсутність надійного перекриття та постійне намокання кладки створювали загрозу раптового обвалу окремих частин замку. Ситуація вимагала термінового та фахового інженерного втручання для посилення фундаментів і стягування стін. Саме за оцінкою архітектора Володимира Леонтовича першочерговим завданням стало зміцнення конструктиву, що дозволило зупинити руйнацію та уможливило подальше відродження вежі вже як безпечного музейного простору.