Після підписання Ризького миру 1921 року та входження Волині до складу Другої Речі Посполитої діяльність Братства як православної інституції зазнала суттєвих правових та ідеологічних обмежень зі сторони польської влади. Радикальна зміна державних кордонів, прикордонний статус Острога та постійний політичний тиск неодноразово ставили існування музейного осередку під питання. Попри втрату первинного статусу та фінансову скруту, музей продовжував діяти завдяки перереєстрації й адаптації до нових пам’яткоохоронних реалій. Вирішальну роль у порятунку спадщини відіграла відданість музейників і краєзнавців, які зуміли захистити цілісність фондів у буремний період. Завдяки громадянській стійкості та відповідальності замкове давньосховище не лише вистояло, а й зберегло статус ключового осередку національної пам’яті Волині.